«Зараз майже усі фонди очолюють жінки, і вони показали, наскільки вони круті» – Любов Шипович про бізнес і благодійність

«Я не хотіла займатися благодійністю», – каже Любов Шипович, голова фонду Dignitas, одного з найвідоміших фондів країни. – «Мені зрозуміліше, як заробляти гроші». Любов розповіла MC: Money & Career про свій шлях, цінності та бачення благодійного сектору.

Комерція та волонтерство

Основне, на що я вчилася, чим заробляла – це технології, IT. В 2008 році я переїхала у США та зробила карʼєру від програмістки до технічної директорки. Я емігрувала, бо розчарувалась в Україні: у той час президент Ющенко вів перемовини з Януковичем щодо його премʼєрства, учасник Помаранчевої революції Владислав Каськів став корупціонером – це було велике розчарування. Я думала, що вже не повернусь і будуватиму своє життя в Америці – рівно до початку Євромайдану.

Тоді я згадала, чого не вистачало нам на Помаранчевому майдані – електроенергії, альтернативного звʼязку – і стала закуповувати генератори за власні кошти. Так почалося моє волонтерство. Потім ми обʼєднались з іншими українцями: з Нью-Йорка, Вашингтона, Бостона і так далі і врешті створили громадську організацію, в якій я стала президенткою. Ми були новачками: гуглили, як зареєструватися, як подати запит на проведення мітингу. Люди почали надсилати гроші на потреби Майдану на мій приватний рахунок – і з цих сум мені довелося сплатити близько 20 тисяч доларів податків власним коштом. Через високі доходи я й так платила великі податки, а волонтерські внески для держави виглядали моїми. Тож ми вирішили приймати кошти вже на рахунок нашої громадської організації.

В середині 2015-го я зрозуміла, що поєднувати фултайм роботу та президентство в громадської організації неможливо фізично. На той момент ми допомагали фронту, і це фактично була друга повноцінна робота. 

І я зробила логічний вибір: звільнилася з IT і поїхала в Одесу, де приєдналась до команди Міхеіла Саакашвілі.

Життя на дві країни і соціальний бізнес

Тоді ще не було ніяких міністерств цифрової трансформації, не було «Дії», не було ЦНАПів. Буквально 10 років тому Україна була зовсім іншою: черги в ЖЕК, в районні адміністрації. І, власне, я взялася за цифровізацію Одеської області. Це зараз ми звикли, що можна подивитися тендери та бюджети онлайн, а тоді ми все будували з нуля.

За рік гроші почали закінчуватись (зарплата на державній посаді була такою низькою, що я її навіть не брала – її одразу переказували на благодійність), і я повернулась до США, але з думкою, що більше не хочу працювати в комерції. Я хотіла робити те, що має значення для суспільства. І коли в 2019-му мій хороший друг Олексій Гончарук став прем'єр-міністром України і запропонував мені цифровізувати всю Україну за прикладом Одеси, я повернулась додому. Паралельно з державною службою вирішила почати власний бізнес – так зʼявилася фінтех-компанія Data Ocean з офісами в Києві та Нью-Йорку, в якій здебільшого працювали ветерани війни. 

Цього мені було мало, і я запустила проєкт Veteranius – там ми навчали ветеранів IT-професій та знаходили їм роботу, насамперед в моїй компанії. Так поєднались мої бізнес і волонтерство. І ще весь цей час – з 2014-го – я без перерв збирала гроші для армії. 

Як все змінилось 

Так тривало до 2022 року. В січні ми з колегами обговорили, що будемо робити у разі великої війни, прописали план, я виплатила всім зарплату за три місяці. І 24 лютого всі знали, що робити: одні вивезли документи, інші пішли до ТЦК та СП. Наразі вся наша команда, крім системного адміністратора, служить в армії – і хлопці, і дівчата. На жаль, один хлопець загинув. 

А американську частину команди я звільнила: «Вибачте, друзі, в нас війна». 

Відтоді як я поставила бізнес на паузу, вся моя діяльність зосереджена суто на громадській активності, на розвитку технологій в силах безпеки і оборони. Ми займаємося підготовкою з технологічних напрямів, забезпеченням технологіями і адвокацією технологічних змін. Я не планувала займатися громадською діяльністю, благодійністю, але сусідня держава вирішила інакше.

З кінця 2013-го до середини 2023 року – тобто 10 років – моя робота для армії була суто волонтерською, я жодного разу не отримувала за неї гроші. Але в середині 2023-го, коли я вже півтора року не мала доходу, ми в фонді Dignitas вирішили створити менеджерську команду та звернутися до бізнесів щодо її фінансування. Так, з літа 2023 року я стала займатися благодійністю професійно – почала отримувати зарплату. 

Про мотивацію та лідерство

До 2022 року в мене був один мотиватор – відчуття провини. Я думала, що роблю мало, недостатньо, що люди віддають життя, і я повинна робити більше. В березні 2022-го це відчуття минуло: нарешті я справді роблю багато. Тепер залишилося просто вперте бажання зберегти свій народ, захистити його від окупанта, від смерті – і це зовсім інша мотивація, боротися за своїх людей приємно. 

Після переходу в некомерційний сектор я побачила, що ця сфера працює за тими ж самими правилами, що і інші. Тобто, розбудувавши успішний бізнес, можна розбудувати успішну організацію. Правила взаємодії між людьми, побудови процесів аналогічні. Якщо ви вмієте в бізнес, то будете вміти і в державну діяльність, і в благодійну – теж. І це було неочікувано.

Звісно, є й певна різниця: якщо в комерції людей мотивують гроші, то тут потрібно шукати інші стимули – конкурувати в зарплатах з бізнесами немає сенсу, це зовсім різні цифри. Наприклад, ми намагаємось тримати зарплати на рівні тилової служби в Збройних Силах, і це значно менше, ніж пропонують компанії. Тому пошук своїх людей тут значно важчий, а акцент ставиться на цінностях. 

Головне – це цінності

Коли в 2015 році я їхала в Україну, я виписала власні цінності, щоб не забувати про них. Це така річ, яка може змінюватися під впливом обставин: десь можна піти на невеличкий компроміс, десь зайти в «сіру зону» і не дивитися, де цей сірий ближче до білого, а де вже навпаки. Наприклад: чи брати гроші у корупціонера? Тому я склала перелік цінностей письмово. І з того часу, коли треба ухвалити складне рішення, я повертаюсь до цього списку. От він: 

• найвищими цінностями є життя, здоров'я та свобода людини;

• всі люди рівні у своїх правах;

• свобода слова, думки і віросповідання національного самовизначення мови є обмеженими лише правами інших людей;

• обмеження свобод, окрім наведених вище, допустимі для досягнення загальних благ, цінність яких перевищує втрати від тимчасових обмежень;

• загальне благо вище за персональне;

• будь-яка персональна вигода, що шкодить загальному благу, – корупція, і це неприпустимо;

• стабільність поступається змінам на можливе краще;

• приватна власність недоторканна;

• економіка понад соціальною безпекою;

• превентивні заходи понад покарання.

Точно знати свої цінності – головне в цій роботі. І віра в себе.

Помилки вчать – але не в благодійності

Люди, що приходять в благодійність з бізнесу, часто вважають, що десь можна обійти правила, щось можна зробити пізніше, але це не так. Ця сфера в Україні дуже забюрократизована: ви ще не почали роботу, а у держави вже є тисяча питань до вас. І що активніша організація – то більше перевірок на неї чекає. Це те, на що треба одразу закладати ресурс: залучити юристів і бухгалтерів, підготувати відповіді до всіх норм. Це здається безглуздим та затримує допомогу, але це необхідно. 

Саме тому ми вибудували таку сильну адмінкоманду окремо від менеджерської – вона оформлює звіти в податкову, збирає документи в цифрових і в паперових копіях, підшиває. Після бізнесу в Америці це все виглядало дивно – там ці процедури максимально спрощені і цифровізовані. До того ж помилки в бізнесі – це новий досвід, уроки, через які ти проходиш. А тут кожна помилка може коштувати можливості далі рятувати людей. 

Взагалі я вважаю, що якщо людина закінчила університет та одразу відкрила успішну компанію – це показник недосвідченості. Тому що в неї не було уроків неуспішності, а вони дуже важливі. 

Ми змогли потрапити в Конгрес

У 2014 році в Штатах було дуже мало інформації про Україну – настільки, що деякі вважали її частиною рф. Відповідно, допомоги від Конгресу не було, бо не було запиту на це. Ми тоді організовували протести, флешмоби, намагалися привернути увагу медіа. І тоді ми познайомились з Джорджем Баросом – зараз він є лідером команди ISW з питань росії та геопросторової розвідки. Тоді йому було всього 16 років і він працював стажером у одного конгресмена – в Штатах є програми таких стажувань для школярів. Він приєднався до українських активістів – і так ми потрапили в Конгрес Сполучених Штатів Америки.

За допомогою Джорджа ми домоглися ухвалення законопроєкту Freedom Support Act – першого акту підтримки України, на основі якого далі будувалися всі інші подібні закони. І це було «вау»: цілий Конгрес США може розглядати проблеми України, і ми можемо впливати на його рішення.

Зараз я відчуваю таку саму ейфорію майже від кожного нашого проєкту. Коли ми запустили «Антишахедний рубіж» і екіпажі почали працювати, я думала: «Нічого собі! Ми збили “шахед”!». Наразі кожен третій екіпаж на фронті пройшов через наше навчання, але та перша емоція незабутня. 

А зараз ми підтримуємо запровадження рот НРК (наземні роботизовані комплекси) в 130 бригадах – і це рішення, яке впливає на всю лінію фронту. Я часто нагадую нашим співробітникам і волонтерам, що їм є чим пишатися: розказую, як працюють наші проєкти, наскільки вони важливі. Я говорю про ці речі, щоб вони не забували просто відійти в сторону, глянути на це і оцінити, наскільки це масштабно – те, що ми робимо.

Сфера для тих, хто досяг успіху 

Головне в моїй роботі – це впертість, наполегливість. Напевно, це те, що дозволяє досягати результатів – не здаватися, навіть коли тобі 15 разів відмовили. Це працює всюди: в бізнесі, в благодійності, навіть на військовій службі – підходити до командира з проханням знов і знов. Як ми казали на роботі: якщо у вас злетіла вся пошта – це не проблема. Той, кому правда треба, напише ще раз.

Я бачила різних людей, що приходили в благодійність, і мені здається, що найкраще ця сфера сприймається тими, хто вже домігся успіху, має певні досягнення. Я вже в 23 роки багато заробляла і любила витрачати: дорогі курорти, екстремальні захоплення – багато встигла спробувати. І коли я прийшла в благодійність, то вже не шукала визнання або грошей: я вже знала, чого варта і чого можу досягнути – наприклад, можу в будь-який момент з нуля відбудувати бізнес. 

Мені здається, що в людей, які приходять в благодійність без успішного бекграунду, завжди є нереалізована амбіція – їм хочеться щось довести, а це несумісно з громадською діяльністю. Думаю, люди мають бути вже зрілими, вже пережити всі свої юнацькі бажання, зробити карʼєру. І вже після цього знаходити самореалізацію тут.

А коли людина будує карʼєру в некомерційному секторі – ставить собі високу зарплату, ходить на всілякі заходи заради власного піару – це мені здається неправильним, неціннісним. 

Не прагнула до благодійності

Колись мені здавалось успіхом те, що я одна з десяти жінок на тисячній IT-конференції, що я в басейні пʼю коктейлі разом з великими професіоналами і обговорюю нові проєкти. Думаю, що для більшості мешканців західних країн це і є успіх: коли вас визнають у вашій сфері, коли ви перебуваєте серед тих людей, до чиєї думки прислухаються, коли ви пишете статті на професійні теми, коли вас запрошують на конференції і так далі. 

А тепер – в Україні, у війну – все змінилося. Я вперше купила машину не з салону, і вона так само їздить – я зрозуміла, що можна не брати нову. Зрозуміла, що можна жити не в чотирьох-п'ятизіркових готелях, а в своєму улюбленому спальнику в сільській прифронтовій хаті. І що успіх – це коли твій екіпаж збиває перший дрон. 

Але благодійність – це не те, чого я прагнула. Я займаюся нею вимушено – в моїй країні війна, мої люди гинуть від ворожих атак. Вимушено – не значить, що впівсили, я віддаюся роботі повністю. Але я її не обирала, і якщо війна закінчиться раніше, ніж закінчусь я, то, найімовірніше, я повернусь до бізнесу. 

Не знаю, чи це буде та сама компанія, бо все-таки за ці роки я сильно відстала від конкурентів, які продовжують розвиватися, чи це буде щось нове, актуальне на той момент. Але бізнес мені зрозуміліший, простіший. Я знаю, як робити гроші, як залучати людей, як робити їх теж успішними.

Але зараз нам треба вижити, нашому народу – і ми маємо докладати до цього максимум зусиль. Тому поки я не думаю про майбутнє поза фондом Dignitas.

Українські жінки зламали стереотипи 

Я захоплююсь жінками в благодійності, як-от Таня Бідняк, Аня Майборода, Оля Данилова, Олександра Матвійчук, Марія Берлінська. 

Зараз майже усі фонди очолюють жінки – чоловіки в переважній більшості доєдналися до Збройних Сил, а жінки взяли на себе волонтерство, благодійність у сферах безпеки та оборони, які вважались чоловічими сферами. І показали, наскільки вони круті.